ЄВГЕНІЙ ТОНЧИЛОВ. ІНТЕРВ'Ю.
Частина Перша

Художник другого тому коміксу (контур) “Воля” Євгеній Тончилов розповідає цікаві подробиці про себе, про свою творчість та про те як створювався український бестселер.

Я народився і все життя прожив у Херсоні. Тут я закінчив ліцей мистецтв (Херсонський Таврійський ліцей мистецтв - прим. ред.), проте я тоді думав, що моє життя більше ніколи не буде пов’язане з мистецтвом. Саме тому вирішив стати студентом філологічного факультету (французька та англійська мови і літератури).

* колір на зображенні - Ігор Давиденко

Після повернення зі строкової служби в армії, я одружився і виховую трьох синів, чим дуже пишаюся!Іноді я замислююсь над тим, яке б майбутнє мене чекало, якби не наполегливість дружини, яка весь час повторювала, що кожен повинен бути на своєму місці - займатися тим, що він вміє найкраще.

З того моменту все і закрутилося. Першими моїми заробітками стали комікси еротичного спрямування, хоч платили за них і небагато, проте це була стабільна платня.

Однак на цьому я не збирався зупинятися. Я багато працював над собою, пробував, шукав стиль, колір, намагався ніколи не зупинятися на чомусь одному. За цим слідували різноманітні замовлення: стікери, ілюстрації, комп’ютерні та карткові ігри ітд.

Досить багато років пропрацював з іноземними замовниками, такими як viber, bubble, snapchat. Але я навіть і не думав, що коли-небудь мені випаде нагода робота над вітчизняним продуктом, таким як “Воля”.

Спочатку працювати над проектом було важкувато, так як перший том “Волі” вже побачив світ і потрібно було відштовхуватися від того, як попередні художники бачили героїв, однак вже незабаром я зумів знайти “спільну мову” з персонажами і моя робота стала приносити справжнє задоволення)))

З самого початку, другий том “Волі” я бачив як яскраву та динамічну історію, повну екшену. Мені хотілося додати яскравості, вибухів, карколомних погонь. Одним словом - створити комікс не схожим на класичний BD (скорочення від фр. bande dessinée - мальована стрічка, так у франкомовному середовищі називають комікси - прим. ред.), яким він, за своєю суттю, і є.

В процесі роботи моя думка дещо змінилася, я прийшов до висновку, що основна частина історії повинна бути близькою до стилю “нуар” однак при цьому батальні та екшн сцени мають бути яскравими, повними динаміки, як за малюнком, так і за колоронгом.

Разом з тим, я бачив основну лінію оповіді зіграною, так би мовити, на контрасті: рівною, спокійною з “вкрапленням” бойових сцен. Мені також захотілося додати пафосного “блиску” та гіперреалізму, який я намагався вдало імплементувати до загального тла історії.