Працюємо: Пн - Пт з 10.00 по 17.00

 

книга ВОГНЕВИР + Воля том 1 + Воля том 2

630 грн 550 грн
- +
До продажу доступно 993 товар (-ів).

КНИГА ВОГНЕВИР
ПЕРЕДЗАМОВЛЕННЯ
РЕЛІЗ:  Весна 2020

Реліз:  Весна 2020

У комплекті: книга ВОГНЕВИР + ВОЛЯ том 1 + ВОЛЯ том 2

 

Автор: Володимир Кузнєцов
Жанр: Темне Українське фентезі
Видавництво: The Will Production
Мова: Українська
Видання:  Весна 2020
Число сторінок: орієнтовно 200+
Ілюстрації: Чорно-білі
Формат: 250 x 176 мм 
Палітурка: Тверда


Бонус до передзамовлення  -  ексклюзивна суперобкладинка:

 

Синописис:
Рутенія, край багатих міст та прадавніх лісів, зазнає нищівного нападу. З-за східного обрію, з безкраїх степів насувається Навала безжальних воїв, химерних чудовиськ та темних чаклунів, неспинна у прагненні жахливішім навіть за нищення та руйнування. Рутенські князі готуються зустріти цього найстрашнішого з ворогів. Але до того, чи подолані будуть кровна ворожнеча та зрадництво? Чи постануть на допомогу старі спільники та давні суперники? Банди варягів-найманців півночі, лицарські ордени жемайтів з хоругвами, намальованими вовчою кров’ю, охляла, але ще могутня Ромейська держава, сильна золотом та чарами, волелюбні сівергородці, що не визнають над собою ніякої  влади… Прадавнє чародійство, духи Праві та Наві, а з ними – чудовиська, повні ненависті до людства.

 

Нікому не уникнути Вогняного Виру. Від нього не сховатися, не втекти – він затягне у себе, загорне в палаючи обійми. Війна прийшла на нашу землю – війна, дотепер небачена й незнана. Незчислена орда. Смертоносні машини. Чорні чари. Війна не чує благань. Війна поглинає слабких. Хто наважиться постати на її шляху?

Читати уривок:
Селище було невелике – з десяток халуп, низьких, ледь не по стріхи заглиблених в землю, кільцем стояли довкруж невеличкого майдану з колодязем-журавлем. Біля колодязю лежав мертвий собака – роздутий як діжка, з висолопленим, чорним язиком. Над селом висіла глуха, мертвотна тиша – здавалося, навіть мала пташка не наважувалася завести поблизу своєї ранкової пісні. Тільки листя шепотіло на вітру, та стиха скрипіли віти.
Один з вояків висадив ногою двері ближньої халупи. Темрява, що панувала там, наче дим вивернулася назовні. Не наважившись перетнути порога, варяг нахилився, вдивляючись в чорне хатнє нутро.
- Мертві! – гукнув нарешті, і в голосі його лунав острах. – Всі мертві. Чоловік, дружина, дітлашня. Разом лежать…
- Прокляте місце… зачароване… - пролунав поміж воїнів пошепт, та ущухнув, тільки-но Віґдіс озирнулася.
Варяженка пройшла до колодязя, зазирнула в нього. Поміркувавши хвилину, вхопила журавля та занурила. Зі скреготом у присвітанковій тиші він опустився, хлюпнуло в глибині відро…
Складений з колод зруб наче вибухнув, чорна вода вдарило в хмарне небо, а за мить крижані бризки дощем впали на людей, що стояли поблизу. Нестерпний сморід вдарив у ніздрі, змусивши варягів відсахнутися – від води тхнуло мертвотою та падлом. Віґдіс, відкинута на декілька кроків, з повним люті стогоном відкинула колоду, що придавила їй ноги. З колодязя ж випросталася рука – біла як полотно, лискуча, з довгими чорними нігтями. За нею випросталася друга, а потім і голова – надута наче пухир, з чорним, проваленим носом, виряченими скляними очами, роззявленим синім ротом, в якому за білястими уламками зубів ворушилося щось темне й шпичасте.
   Потопельник, здоровезний як ведмідь, вибрався назовні. Голе тіло його, роздуте, як кухва, вкрите було темними плямами, чорними мацаками на ньому звивалися жирні п’явки, а величезний крендюх здригався і ворушився. Груди його були вкрити глибокими розрізами – хтось добряче пошматував зашкарублу шкіру, залишивши на ній довгу низку чаклунських знаків. Такі ж були й на плечах та мерця, менші – на долонях і чолі.
- Чого заклякли?! –ревнув Матс. – Заціпило? Рубайте потвору!
- Стояти!!! – перекрила його Віґдіс, вже на рівних, з мечем напоготові. – Всі в кільце. Пильнуйте, браття! Зараз почнеться…
З глухим ревінням потопельник посунув на Віґдіс. Та зустріла його спокійно, низько нахиливши голову, виставивши перед собою щит і меч. Щосили ляснула клинком по залізному обручу щита:
- Нуж бо, стерво! Потіш мя – я чекаю!
Розбуджені жахливим ревінням велетня, з халуп навколо почали вилазити мертві. Були вони темні і й покручені, наче старі корчаги, немов смерть прийшла до них в невимовних стражданнях. Рухалися, наче понівечені ляльки, шкутильгаючи і розхитуючись, затиналися, й падали, зводилися чи повзли… але робили це неймовірно швидко і з безтямною впертістю. Серця варягів не вдарили й тричі, як перші мерці вже дісталися їх.

Про автора
Володимир Кузнєцов – письменник, музикант і гейм-дизайнер із міста Сєвєродонецьк. Українському читачеві відомий як майстер «темних жанрів» - жахів, містики та дарк-фентезі.

 

up